Вы вошли как Гость! Войти

Главная » Интервью » Архив интересных интервью
Арменд Даллку: Моя перша зарплата у ролі футболіста складала 500 євро
Источник: http://www.ua-football.com/ukrainian/high/5377832f.html

За останні 20-ть років у футболці полтавської "Ворскли" грала велика кількість легіонерів, однак лише невелика їх частина зуміла залишити пам'ятний слід в історії клубу.

Захисник Арменд Даллку вперше приїхав до Полтави дев'ять років тому. Тепер неможливо представити "зелено-білих" без албанця, який за цей час встиг стати не просто капітаном команди, а й її справжньою легендою.

Було відчуття, що хтось ногу відірвав

Розпочалася наша розмова із питання про останній матч полтавців проти дніпропетровського "Дніпра" (1:4).

- По-перше, хочу сказати, що підсумковий рахунок в матчі не по грі. Ми грали добре навіть за рахунку 1:1, коли пропустили гол зі стандарту. Після другого м'яча було таке відчуття, що ніби хтось ногу одну відірвав. Великими силами побігли забивати, але натомість пропустили тричі у власні ворота. Футболісти добре розуміли, що у матчі проти "Дніпра" нам потрібна була лише перемога, аби знову відчути смак єврокубків. Факт того, що ми втратили перемогу фактично за десять хвилин говорить про те, що команда, напевно, морально не готова битися за Лігу Європи.

- "Ворскла" зіграла з дніпрянами два різних тайми. Яка причина цього?

- У нас була перевага, тому ми грати по рахунку. У дніпрян було видалення, однак суперників також не влаштовував жодний інший результат окрім перемоги. Рівень майстерності у окремих футболістів "Дніпра" вищий за наший, що у підсумку зіграло вирішальну роль. Ми відійшли назад. Я кричав хлопцям, щоб тримали м'яч, бо все ж таки у більшості грали. Однак футболісти були в досить сильній мірі втомлені. Це пояснюється тим, що "Ворскла", в основному, грає одним складом. До того ж у лазареті зараз кілька гравців основи.
Про що можна говорити, якщо на лавці запасних знаходилися кілька гравців з молодіжного складу, що трапляється нечасто. Звісно, поразка - це не дуже добре, однак потрібно жити далі. Найбільше мене бісить той факт, що на очах власних вболівальників ми програли, здавалося, виграний матч.

- З "Ворсклою" раніше неодноразово траплялися випадки, коли у більшості команда втрачала перемогу. Чи можна говорити, що "зелено-білі" не можуть грати у більшості?

- Психологія - важлива річ. Потрібно грати з першої й до останньої хвилини. Пам'ятаю, була подібна ситуація у виїзному матчі із "Зорею". Слава Богу, ми там перемогли. Граючи у більшості футболісти трішки розслабляються, бо думають, що справу зроблено. Я проти цього. Окрім тебе грає суперник, який також прагне перемогти. Футболістам потрібно переглянути своє відношення до колективу та гри.

Футбол у Косово намагалися знищити

- Повертаємося на кілька десятків років тому. З чого розпочалося твоє футбольне життя?

- У мене тато був футболістом, грав у колишній Югославії в хорошій команді. Його любов до футболу передалася мені, а далі, можливо, передасться моєму сину. Дідусь в свій час був воротарем, тому у нас справжня спортивна сім'я. Окрім цього мама працювала на текстильній фабриці, а тато - в місцевому обленерго. Зараз обидва на пенсії.

- Ти народився у Приштині (столиця частково визнаної держави Республіка Косово - прим. автора), а згодом виступав за збірну Албанії. Якщо порівнювати місцевий футбол з українським, то в цьому різниця?

- Їх взагалі не можна порівнювати. Той період, коли я виступав у Косово, співпав з війною (в історії вона ввійшла під назвою "Косовська війна" - прим. автора). Це були неймовірно важкі часи. У нас не було навіть можливості потренуватися на нормальному полі. Ні про який футбол взагалі мова не йшла. На кожне "тренування" гуртом приносили ворота та ставили так, щоб нас не побачила поліція. В іншому випадку могли були проблеми.

- Які, наприклад?

- Різні. Якби в цей момент з нами був ще й тренер, то він міг і за грати потрапити. Ми обережно ставили ворота, а потім їх ховали. І так кожний другий день.

- Було так, щоб ти попадався поліції?

- Взагалі до школи я ходив з двома сумками: одна - для школи, а інша - футбольна. Так от одного разу стався такий випадок. Переходжу дорогу, і тут мене помітив поліцейський та покликав до себе. Він мене запитав куди я направляюся, на що я відповів, що додому. Він відкрив мою спортивну сумку, а там були бутси. У підсумку я отримав ляпас по обличчю, після чого швидко втік.
Якщо згадувати старі часи, то в першій команді, в якій я грав, були серйозні проблеми. Кілька разів поліція її розганяла. Все відбувалося так: під час матчу якась людина сигналізувала, що їде поліція - і всі біжать в різні сторони, аби лише себе врятувати.

У Косово намагалися знищити футбол! Вже після закінчення війни у містах почали з'являтися стадіони, і потихеньку цей вид спорту почав відновлюватися.

Міг опинитися в "Галатасараї"

- Нещодавно ти став рекордсменом за кількістю проведених матчів у складі "зелено-білих". Не жалкуєш, що у свій час обрав саме "Ворсклу"?

- Жодної секунди не жалкував! Чесно кажучи багато людей задають мені це запитання. Пройшли вже ті часи, коли кудись міг поїхати. Але, якщо добре подумати, то навіщо? Мені і тут добре.

Приїхав я до Полтави вперше у серпні 2005 року. В минулому клубі взагалі була відсутня будь-яка тренувальна база чи стадіон, а тут вже все було. Тепер головним завданням для мене було закріпитися в основному складі та заробляти гроші, яких бракувало на Батьківщині. Прикусив губу та повністю віддавався на тренуваннях, аби не впустити свого шансу. До цього часу живу з такою думкою, що потрібно виходити на поле та доводити, що заслуговуєш одягати футболку "Ворскли".

Легіонер є легіонером. В усіх чемпіонатах вони повинні бути на голову сильнішими за місцевих футболістів. В іншому випадку, кому вони будуть потрібні?

- Не секрет, що всі футболісти прагнуть грати у Європі. За весь той час, який ти виступаєш за "Ворсклу", тобі надходити пропозиції з європейських команд?

- Пропозиції були. В українському чемпіонаті є команди, які в свій час мене запрошували. Однак і я, і "Ворскла" були проти цього. Що ж стосується Європи, то був один цікавий випадок. Колишнім тренером збірної Албанії був німець Ханс-Петер Бригель (чемпіон Європи-1980 та дворазовий віце-чемпіон світу - прим. автора) . Ми були в Туреччині на зборах з Миколою Павловим, і тут несподівано мені дзвонить Бригель, і говорить, що у моїх послугах зацікавлений "Галатасарай". Як не надав цьому великого значення, бо думками був на тренувальному процесі.

Однак вже на наступний день до готелю, де мешкала команда, приїхав спортивний директор турецького клубу. Як згодом виявилося, перед ним було поставлено завдання "підписати" мене за один-два дні. Я ж не мав бажання поспішати. По-перше, у мене діяв контракт з "Ворсклою". По-друге, потрібно було поговорити з Павловим, а він у свою чергу з керівниками клубу. Згодом зателефонував президент Олег Бабаєв, і почав мене відмовляти.

Насправді у мене не було бажання змінювати команду (якби воно було - я б зробив все, щоб піти). Та й у глибині душі хотілося залишитися.

Я кожному футболісту говорив і буду говорити, що непотрібно дивитися лише на гроші, тому що це не найголовніше. Зрозуміло, що без них в нашому житті ніяк, однак найцінніше - це сім'я та здоров'я.

Носов - золота людина

- Коли ти приїхав до Полтави, то "Ворсклою" керував нині покійний Віктор Носов. Про легендарного тренера "Шахтаря" у свій час було складено багато легенд. Як би ти його міг охарактеризувати?

- Ті роки я ніколи незабуду, тому що такої людини, як Носов, більше не буде на цьому світі. Це була золота людина! До всіх футболістів він відносився дуже-дуже професійно та по-доброму. Зрозуміло, що він був вже далеко немолодим, але у розмовах не можна було відрізнити, хто молодший.

Між нами були дуже хороші відносини. Він часто жартував. Наприклад, коли ми разом з Цуррі на зборах в Туреччині йшли на обід, то були завжди на кілька кроків позаду тренера. Так от Носов коли зустрічався з іншими спеціалістами хвалився їм, що в нього гарні "охоронці", якими ніби то були ми.

"Ворскла" в той час довго боролася за виживання. Не вистачало хороших футболістів та майстерності, але тренер завжди знаходив потрібні слова для нас. Кожного футболіста він готував психологічно, що було дуже важливо.
Коли я прийшов у "Ворсклу", я не грав перші чотири матчі, бо ще не підписав повноцінний контракт. В першій моїй грі ми протистояли "Чорноморцю". До цього мали чотири поспіль поразки. Наша команда тоді перемогла одеситів, чому сильно раділи. Я добре усвідомив, що потрапив до потрібно тренера, який вірив у мене.

Найбільший штраф у "Ворсклі" - за велику поразку

- Якщо не є таємницею, яка була твоя перша зарплатня як професійного футболіста?

- В Косово до цього часу немає професійних футболістів. UEFA та FIFA повністю ще не прийняло у свої ряди нашу федерацію, тому збірна може грати лише товариські матчі, а клуби не можуть брати участь у єврокубках. Коли я починав в першій команді грати, то зарплатня у мене була 500 євро. Я був тоді молодим футболістом, і траплялися випадки, що клубові грошей на мене в певні місяці не вистачало. Слава Богу, тоді у мене батьки працювали, тому я міг повністю концентруватися на матчах та самоудосконалюватися.

- Були випадки, коли тебе штрафували у "Ворсклі"?

- Та у нас всі хоч один раз штрафувалися (сміється). Найбільше мені влітало за жовті картки, які отримувалися за розмови із суддею.

- Ходить легенда, що твій знайомий Дебатік Цуррі посприяв твоєму переходу до "Ворскли"...

- Не він один приклав руку до цього. У "Ворсклі" в той час грали і Ісмет Муниші, і Албан Драгуша, і Цуррі... Зрозуміло, Дебатік був тоді основним гравцем команди. Якби він погано грав, то, можливо, у мене б не було навіть шансу сюди приїхати на перегляд. Велику роль зіграв і мій агент, однак я найбільше завдячую самому собі за те, що зумів переконати тренерів у своїй працездатності.

- На яку суму тебе найбільше оштрафували?

- Суму не скажу, але зазначу, що в команді їх багато видів. Найбільший - якщо клуб програє з різницею у три на більше м'ячів. Особисто я ні за які персональні проступки, окрім попереджень за розмови, штрафи не отримував. Бувають випадки, коли футболісти не погоджуються з рішенням суддів. Раніше було дуже важко їм довести свою правоту у певних моментах. Зараз трішки все змінилося. Ніколи не штрафувався за порушення режиму, ваги, тиску та подібне.

Петровича боялися навіть судді

- Коли команду очолив Микола Павлов, "Ворскла" заграла у зовсім інший футбол, який почав приносити результат. Що він такого змінив в команді?

- Тут є кілька причин. По-перше, почали з'являтися більш кваліфікаційні футболісти. По-друге, змінилася підготовка. Носов був більш "закритою" людиною. А ось Петровича та його характер знали всі. Навіть судді його боялися! Це зараз здається смішним, однак це також досить важливий фактор. Судді можуть не свиснути у важливому епізоді, знаючи, що їх може через мить чекати від Павлова. Все це загалом може принести успіх команді. Також дуже важливу роль грає дисципліна в середині команди, яка може бити клас, що багато раз було доведено на практиці.

- Чи можна стверджувати, що в команді він був таким собі диктатором?

- Звісно. Він знав, як керувати командою, як говорити з футболістами. І завдяки цьому з тією командою ми досягали поставлених завдань. Якщо розпустити футболістів (п'янки, гулянки), то результату не буде. Петрович з цим був дуже строгим. Після 22-ї години в місті зустріти когось з футболістів "Ворскли" було практично нереально.

- Його рішення залишити клуб стало для команди несподіваним?

- В принципі так. Ми їхати у відпустку, і Петрович сказав мені, щоб я був постійно на зв'язку. Я чомусь відразу подував, що тут щось не так. Попрощалися, побажали один одному гарного відпочинку та роз'їхалися по домівках. І тут через короткий час з клубу зателефонувати, і сказали, що Павлов вирішив залишити команду. Це його особисте рішення. Хороше чи погане, але його. Треба його поважати. Все одно тренера б насилу ніхто не втримував. Якщо людина не хоче чогось - вона й не буде цього робити. До цього часу збереглися хороші відносини між нами.

- Яка різниця між тренерським підходом Павлова та Сачка?

- Василь Вікторович багато чого взяв від Павлова. По-перше, це підготовка команди до матчів. Павлов був дуже жорстким на тренуваннях, були важкі збори, а Сачко це трішки змінив. Окрім цього збільшилася робота над тактикою. Його помічники загострюють нашу увагу на тому, що команда повинна грати компактно та рухатися всі разом. Футболіст знає, як він повинен рухатися на полі і що робити. Звісно, дещо може не виходити, але то така справа. Роботи вистачає.

При Свистуні не вистачало фарту

- Далі команду очолювали Вадим Євтушенко та Сергій Свистун. У клубі почався сильний спад в грі. З цим це пов'язано?

- Для нас, футболістів, головне - щоб команду очолював тренер, який знає її із середини. Це запорука успіху. Микола Петрович знав кожного із нас, розумів наші можливості. Це дуже важливо. З Євтушенком прийшли помічники, які, як на мене, не були професіоналами. Пам'ятаю, доводилося грати на таких позиціях, на яких я взагалі не звик грати. Ми до цих пір згадуємо, як Вадика Сапая ставили грати лівим півзахисником, хоча він захисник. Таке було, наприклад, в матчі проти "Шахтаря". Я після тієї гри підійшов до тренера, та запитав що саме з нас хочуть зробити. Відповідь була проста: "Ваша робота одна - грати". Ми грали, але результат був нульовий. Тому нічого дивного в тому, що він так рано залишив команду, немає.
Прийшов Свистун, і ми перший же матч проти "Динамо" виграли. Надалі, як на мене, команді не вистачало фарту в грі. Окрім цього час був далеко не з легких: багато футболістів вирішило піти з клубу, бо порушився певний мікроклімат в команді.

- З Василем Сачком значна кількість гравців, які зараз грають у команді, виходили разом на поле. На тренуваннях це відчувається?

- Його призначення було в чомусь несподіваним. Я їхав у відпустку, і тут мені телефонують з команди і говорять, що Василь Вікторович буде тренером. Спочатку це рішення здавалося чимось незвичним, але трішки подумавши я почав розуміти, що воно правильне. Президенту лише потрібно подякувати за ризиковане рішення призначити тренера без великого досвіду.

Ми довіряємо Сачку, а він нам. Переговорили, розібрали багато спірних моментів в команді. Не було жодних сумнівів в тому, що ми зможемо нормально виступати в чемпіонаті. Однак в місті вистачало песимістів, які говорили, що ми будемо боротися лише за виживання. Наперекір ним ми здобували результат.

Майбутня дружина спочатку не хотіла навіть говорити зі мною

- Розкажи трішки про свою родину.

- Це моя найголовніше радість у житті. Будь-яка людина прагне зробити власну родину щасливою. Я завжди хотів мати дружину та дітей, дарувати їм та собі радість. Дружина подарувала двох чарівних діток мені: сина Ануара та доньку Айну.

- Син думає стати футболістом?

- В даний час не дуже (сміється). У моєї дружини нині покійний батько був дуже хорошим хірургом, якого на Батьківщині добре знали. У Ануара часто запитують ким він хоче стати. Відповідь у нього одна - лікарем. Вдома у нього є кілька м'ячів, якими він грається. Він ще маленький, аби про щось серйозно думати.

- Часто сім'я приїздить до тебе?

- Вони мешкають разом зі мною, тому що я не люблю бути один. В ранні роки я був сам, тому хотілося по скоріше завести сім'ю. З дружиною ми довго зустрічалися, за професією вона фармацевт. Працювала в аптеці, отримала професійний диплом. Я живу для сім'ї, працюю для них. Вони моя радість. Дружина любить Полтаву, говорить, що вона маленька, але дуже затишна. Це одна з причин, через яку я не хотів переїздити до іншої команди.

- А як ти познайомився з дружиною?

- Ми з нею з різних міст. У однієї з її подруг був день народження. Вони гуляли у місцевому кафе, досить відомому. А ми в цей час з друзями там сиділи. Це було кохання з першого погляду. Почав шукати її телефон, який ледве знайшов. Спочатку вона взагалі не хотіла зі мною розмовляти, не хотіла зустрічатися, мотивуючи це тим, що для неї головне - навчання. А коли вона ще й дізналася, що я футболіст, то ні про що й говорити не хотіла. У нас вдома просто думають, що футболісти - це люди, у яких на першому плані різні гулянки, однак мені вдалося їй довести протилежне. Почали зустрічатися, і до цього часу разом.

Не уявляю себе в ролі тренера

- Ким ти себе бачиш після завершення кар'єри?

- Футбол - це важка праця. Мало людей це розуміють. Більшість думають, що ми граємо 90 хвилин, після чого спокійно розходимося по домівках. Це не так. Команда працює у тижневому циклі, кожного дня ми віддаємо всі сили, втомлюємося фізично та морально.

У кожного футболіста приходить час, коли він розуміє, що потрібно завершувати свої виступи, щось змінювати. Я не уявляю себе у ролі тренера, тому що буде все те ж саме: роз'їзди, тренування... Мені більше подобається працювати людиною, яка шукає нових гравців для клубу - селекціонером. Однак про це я буду думали лише тоді, коли буду відчувати, що не зможу більше грати.

- Незабаром вирішальна гра з "Металістом". Як команда до неї готується?

- Зараз потрібно готуватися більше психологічно чим фізично. Ми будемо боротися за максимальний результат. Раніше вже доводили, що можемо та вміємо грати проти сильних команд. Знаю, що харків'яни нас бояться, бо ми неодноразово відбирали в них очки останнім часом.


 


Дата добавления 14/Май/2014

Регистрация на сайте займет всего несколько секунд.
Подтверждение электронной почты не требуется.
Спасибо!
[ Войти | Регистрация]
сборная Украины динамо Шахтер Металлист динамо киев Андрей Шевченко Днепр Ворскла Артем Милевский Кривбасс Андрей Воронин
Опрос
Кто Вы по отношению к футболу?
КАРТА САЙТА
  • Архив новостей
  • Архив статей
  • Мультимедиа
  • Календарь Премьер-лиги Украины
  • Поиск по сайту
  • Форум
  • Контакты
  • Гостевая
  • Обратная связь

  • Copyright footballpersons.at.ua © 2007-2015
    Использование информации в любой форме допускается только со ссылкой на www.footballpersons.at.ua
    По вопросам размещения рекламы и другим предложениям Вы можете связаться с нами посредством Обратной связи

    Украина онлайн Rambler's Top100 Футбол на Soccer.ru: Новости футбола России и Европы онлайн, Евро кубки и чемпионаты Live